2 bee

or not to bee


Витражный станок - специальное предложение


Щоб не забути
Добрый день, специальное предложение на витражный станок.
Станок 2515
-скидка на станок 10%
-4 дополнительных насоса для работы с разными типами красок (всего 6 насосов)
Совместимые компоненты Золото, Серебро, Античная медь (компонент А) + Металлик В
Черный А + черный В, Прозрачная А + прозрачная В.
Для 5 разных лаков (наиболее ходовых) вам понадобятся не 5 голов (с 10ю насосами), а всего 6 насосов. Меньше расхода очистителя быстрее можно начать работу другим цветом. 
-«пакет лаков» для нанесения контура золото, прозрачная, (2л компонент А), (2л компонент В)
- Glasseye 2000 (версия Professional+, импорт/экспорт векторных форматов), возможность установить на любое количество компьютеров
-запуск, наладка
-обучение работе на станке, обучение подготовки рисунков к работе
-каталог рисунков в ГлассАй
-скидка на следующую покупку: (пескоструйки с ЧПУ - плоттер в подарок, УФ принтер – , станок для порезки стекла ).

Open up

Любовь...


 Группа исследователей задавала детям от 4 до 8 лет один и тот же вопрос: "Что значит любовь?" Ответы оказались намного более глубокими и обширными, чем кто-либо вообще мог себе представить.

"Когда моя бабушка заболела артритом, она больше не могла нагибаться и красить ногти на ногах. И мой дедушка постоянно делал это для нее, даже тогда,когда у него самого руки заболели артритом. Это любовь."
Ребекка, 6 лет

"Если кто-то любит тебя, он по-особенному произносит твое имя. И ты знаешь,что твое имя находится в безопасности, когда оно в его рту."
Билли, 4 года

"Любовь- это когда ты идешь куда-то поесть и отдаешь кому-нибудь большую часть своей жареной картошки, не заставляя его давать тебе что-то взамен."
Крисси, 6 лет

"Любовь - это то, что заставляет тебя улыбаться, когда ты устал."
Терри, 4 года

"Любовь- это когда моя мама делает кофе папе, и отхлебывает глоток,перед тем,как отдать ему чашку, чтобы убедиться, что он вкусный."
Дэнни, 7 лет

"Любовь - это когда ты говоришь мальчику, что тебе нравится его рубашка, и он носит ее потом каждый день. "
Мэри-Энн, 4 года

"Когда ты любишь кого-нибудь, твои ресницы все время взлетают и опускаются, вверх-вниз, а из-под них сыплются звездочки. "
Карен, 7 лет

"Любовь - это когда мама видит папу в туалете и не думает, что это противно."
Марк, 6 лет

"Если ты не любишь, ты ни в коем случае не должен говорить "я люблю тебя". Но если любишь, то должен говорить это постоянно. Люди забывают."
Джессика, 8 лет

Ну, и наконец - автор Лео Баскаглиа однажды объяснил смысл этого опроса. Целью его было найти самого заботливого ребенка.

Так вот, победителем стал четырехлетний малыш, чей старенький сосед недавно потерял жену. Увидев, что мужчина плачет, ребенок зашел к нему во двор,залез к нему на колени и просто сидел там. Когда его мама спросила, что же такого он сказал соседу, мальчик ответил "Ничего. Я просто помог ему плакать".


Open up | Комментариев 4

Мої фотоальбоми by dance


Фотография в руках, телефонные гудки, минуты ожидания, и вот оно заветное
- Да, алло.

Был, холодный осенний вечер. Конец ноября всегда был угрюмым и холодным, вроде собирался падать дождь, вроде снег, было мокро и противно. Листья на деревьях давно опали, на улице была слякоть и грязь, я сидел на скамейке под занавесом и курил. Мне даже было не страшно, что родители могли меня увидеть, мне 14 и я уже считал себя взрослым. С этого этапа жизни у всех детей начинаеться какой то переломный период, а заканчиваеться тогда когда ты понимаешь что ты ощутил что такое потеря, друзья, враги, деньги и начинаешь ценить мелочи жизни.
Как и каждый подросток я начал покуривать сигареты, гулять по подъездам, засиживаться до поздна на улице, и вечерами просиживаться у компа. Мне нравилось такая беззаботная жизнь, но мне хотелось чего-то больше, чем просто гульки. Через несколько лет я начал ходить по клубам это был новый этап новой жизни. Моим любимым клубом стал "Иллюзион" незнаю что в нём было завораживающего, но там я отрывался как только мог, и слово стыдно по немногу исчезло из моего словаря. "- Танцуй... Пока звучит музыка - продолжай танцевать. Понимаешь, нет? Танцуй и не останавливайся. Зачем танцуешь - не рассуждай. Какой в этом смысл - не задумывайся. Смысла все равно нет и не было никогда. Задумаешься - остановятся ноги. А если хоть раз остановятся ноги - мы уже ничем не сможем тебе помочь. Все твои контакты с миром вокруг оборвутся. Навсегда оборвутся. Если это случится, ты сможешь жить только в здешнем мире. Постепенно тебя затянет сюда целиком. Поэтому никак нельзя, чтобы ноги остановились. Даже если все вокруг кажется дурацким и бессмысленным - не обращай внимания. За ритмом следи - и продолжай танцевать." - эти слова возникали в моем мозге как не осознанное чуство, как будто это исходило не из моего мозга, а глубоко с сердца. Того сердца, которое никогда не знало что такое любовь, в котором за 16 лет жизни не возникло желания подарить кому небудь кусочек себя, не потому что не было с кем, а потому что каждая новая девушка, которую я заводил, была как кошка, которая мне нравилась, но со временем я чуствовал, что её нужно бросать, но с кошками это так всегда тяжело, поэтому это всегда походило на некую жесткость, и иногда даже жестокость. Так же поступали и со мной, видно я тоже не идеал. Начиная с пятницы я тусил в клубах напиваясь и танцуя с диким желанием разорвать мой мозг. И каждое следующее утро я старался понять зачем мне это всё, и как же мне все это надоело, но к вечеру когда мой организм просыпался, я снова и снова чуствовал дикое желание музыки, девушек и движений тела. В будние дни я любил посидеть в какой нить приятной кафешке с друзьями и подругами, что б не забивать себе голову какая херовая жизнь. Март был тяжелым месяцем я много пил гудел, но мне всего казалось мало, и впервые я решил попробывать то чем увлекалась большая часть города Н. Травка... раслабила мой мозк и у меня не было желания не улыбаться ни прыгать, тогда я понял что тайский чай намного прятней и это меня не прёт. В начале апреля мне захотелось почутсвовать что такое "русская рулетка" но револьвера у меня не оказалось, и друзья предложили мне попробовать таблетки, роскрошив на дорожки, две штуки, сказали что это будет норма.
Я открыл глаза и понял что уже утро, я не помнил что происходило этой ночью, я почуствовал себя наркоманом, я выбросил пачку сигарет с окна и сказал, что в жизни больше не попробую эту дрянь, мне было настолько хреново, что я сидел перед зеркалом и разговаривал сам с собой, я достал свой мобильник, что бы найти человека с которым можно было бы поговорить, но пролистав свой контакт лист где было больше 300 человек я не нашел, ни единого с кем бы мог поговорить по душам. Часа через 3 я снова захотел курить и подумал, какой же я идиот что выбросил пачку хорошего Marlboro. На следующий день меня повязала милиция... снова таблетки... Но видно в этот день мой ангел хранитель взял на себя мой удар и благодаря знакомым мне удалось "попустить" это дело... Как же я устал. День сменялся днем, месяц шел за месяцем, и наконецто пришло мое любимое лето, та пора года когда можна было шарится днями греться на пляже и засыпать утром. В августе я отправился в Коблево, как же я люблю море, я готов был жить на нём целыми днями, смотреть на загорелые тела проходящих мимо девушек, а вечерами гудеть в Бразиле. Там я и познакомился с ней, яркая блондинка, с третьим размером груди. В её глазах я увидел огонь, энергию, движение, мне казалось что я вижу себя... Она назвала себя Ёлкой, мне это понравилось и я не стал вдаваться в детали столь зимнего имени. Весь август мы каждую секунду провели как одно целое, мы были наркотиком друг для друга, битом для баса, ритмом для блюза, мы были как муж и жена, эта была первая девушка с которой мне действительно хотелось заняться любовью. Последний день лета который мы провели вместе на пляже, распитая на двоих бутылка вина, и тёплый и главное спокойный сон прижавшись друг к другу.
На следующий день у меня состоялся разговор с отцом, в котором он сказал что отправит меня на стажировку в Америку на год. 
- Но детскими болезнями нужно переболеть в детсве, сказал он.
- То есть я должень забыть про алкоголь, вечеринки и все остальные прелести?
- Или иди точи болты на завод.
Я работал и учился, я забыл что значит ложиться рано спать, когда другие просыпались, я начал ценить минуты радости, но мне страшно не хватало Ёлки, я переписывался с ней смсками на протяжении 4 месяцев, потом она перестала отвечать. я хотел ей позвонить, но (как я думал) из-за разницы между часовыми поясами она не брала трубку. Я ждал майский праздников что бы вырваться домой в Николаев.
31 апреля я прилетаю в Одессу, звоню Ёлке, но в трубке "Абонет знаходиться поза зоною..." и так всё время которое мы ехали в Нико. Я залетел к себе в комнату чтобы найти телефон Ёлкиной мамы.
Фотография в руках, телефонные гудки, минуты ожидания, и вот оно заветное
- Да, алло.
- Здраствуйте, извените что беспокою, а Вы не подскажете где Ёлка?
-.... (несколько затянувшаяся тишина сбила меня)
- Алло?
- Ёлочки нет, она... она умерла, два месяца тому, из-за таблеток .......

... С этого этапа жизни у всех детей начинаеться какой то переломный период, а заканчиваеться тогда когда ты понимаешь что ты ощутил что такое потеря, друзья, враги, деньги и начинаешь ценить мелочи жизни, такие простые мелочи как сама жизнь
 


Open up

Мої фотоальбоми by the way


 re-Born
18 жовтня 2008 рік стандартна робоча субота до другої години, потім він поїхав додому. За декілька днів до цієї суботи, його колишні однокласниці і однокласник, домовились про зустріч, він погодився, знаючи, що в годині 9пм, йому треба бути в центрі, щоб раніше трохи зайти на кращу трансову подію місяця в кращому нічному клубі міста. Зустрілись вони близько 7 години вечора причому колишні однокласниці, не одразу його впізнали, по банальній причині він відпустив волосся, змінився за ці 5 років, які вони не бачились. Пьючи зелений чайок і розмовляючи про життя, він розумів, що треба по трохи рухатись в центр, ну і не забуваючи про толлерантість запросив своїх друзів піти разом, вони погодились. Але йти просто так він не хотів, тому пішов в супермаркет і взяв 2 пляшки шампанського (для себе і для друга), яке повинен був випити по дорозі до клубу, взагалі просто йому дуже хотілось просто випити давно. Дівчата сказали, що їм треба "причепурити носика" дома і вони парами розійшлись по жіночим квартирам, щоб зустрітись на зупинці через півгодинки. Час який вони витратили, щоб доїхати до клубу промайнув як 2 секунди і вони великою товпою стояли вже біля клубу і думали, якби їм зайти, тому що народу в той день зібралось ніібацо багато. Хоч він і не був фанатом електронної музики, він сказав, що обов*язково буде відриватись того вечору, так воно і сталось, хоч і частину вечору він провів в кафешці з одною молодою особою, але він все ж таки зловив хвилю трансу, і десь близько 2гої ночі він сів в таксі  і поїхав додому, щоб зранку прокинутись знайти транс і слухати його цілий день. Це був один з кращих днів того місяця. Через тиждень він був змушений повторити, пройдене, але вже на своєму дні народженні, це було напевно краще його день народження за останні років 10, якщо не враховувати, коли вони виликою компашкою в класі 5 гуділи дому грались в "бутилочку" і веселились, але це було далеке дитинство, про яке він мало що міг згадати. Зацікавившись електронною музикою, йому захотілось відчути, чогось більшого чогось кращого, і тут він побачив надпис "Godskitchen@Urban Wave" він захотів бути там, хоч це і було за сотні кілометрів від дому, але він знав, якщо не зробить цього, то не буде руху вперед, і йому не буде потім чого згадати. "Кухня Богів" (так називається один з кращих фестивалів електронної музики) була намічена на 15 листопада 2008 року. 
Час летить дуже швидко, головне рухатись з ним разом в одному напрямі...
21-00, 15 листопада 2008 рік, Київ столиця великої Держави, настрій більш ніж позитивний, хоч і цілий день провели на ногах, але очікування чогось заіпато класного все ж таке давало надію, на те що це буде не просто класно, а зашибєзно...
*йому 22 він вперше на такій великій події, їй неповних 27 вона вже довгий час, живе в стилі техно*
Фестиваль рухався в потужному ритмі electro-house, він відривався під музику, як завжди закривши очі, і уявляючи, що він один, на небі де можна робити усе, що забажається, ти можеш літати, можеш купатись в морі по 10 годин, ти можеш дарувати посмішки, і писати фантастичні вірші про кохання, він був у світі де музика наповнювала, його душу, серце, розум і нестерпне бажання руху... Тут в один кайфовий момент його хтось взяв за руку і потягнув кудись блище до сцени, там де було більше народу, він нічого не розумів, але "ракурс з заду" на прекрасне створіння, яке тягнуло його кудись в невідоме, нітрохи його не насторожувало, він навіть був не проти. Вона розвернула його до себе обличчям і ніби хотіла щось тільки сказати, але Dj начебто спостерігав за цим усим, і заграла на диво мелодійно-повільна композиція в стилі electro, і вона не задумуючись повернулась до нього спиною і його правою рукою обійняла себе за талію, а лівою за шию... Його 5ти дневна щитина, торкалась до її гладкої засмаглої шкіри, і тут він начебто зник, вони стояли разом, але рухались як одне ціле, йому здавалось, що він знав її все життя, і що кожен рух вони тижнями тренували і набивали скіл, до такої ідеальності, що люди, які стояли навколо, обминались з такою легкістю, як віє ранковий вітерець на березі моря... Так продовжувалось хвилин 20, це був позитив, якого він ніколи не отримував, а коли він відкрив очі, її не було, він обернувя навколо, всюди були люди, які танцювали хто тектонік, хто просто відривався, він подумав, що це був якийсь сон, чи йому просто здалось, що півгодини він стояв з дівчиною в обнімку, він покліпав очима і вирішив, що це всього навсього йому здалось... І він знову зажмурив очі, і рухався в ритмі музики.
Не пройшло і години, як його знову щось схопило і потягнуло, вже в іншу сторону, якраз починав грати хедлайнер фестивалю і хотілось відчути його енергетику, але цей "вид з заду"  все ж таки приваблював більше ніж чувак за пультом, вона рухалась в сторону жіночого туалєту, напролом в кінцеву кабінку, вона спробувала її відкрити, але та була закрита, потім вона взялась за ручку припідняла її, і якимось хитрим рухом дверцята відчинились. Вона затягнула його, і почала цілувати, з такою теплотою і пристрастю, що він вщипнув себе за за шию щоб відчути, і зрозуміти, що це дійсно з ним.
- We have not enough time, and i want you very much, сказала ця вродлива незнайомка, і почала стягувати з себе свою білу футболку, з якимось клаберським надписом.
Його паальці обережно прослизнули у спрагле тепло, у справжню спеку й нетерпіння, пальці там просто втопились, потрапили в пастку. Вільною рукою він все таки стягнув непотрібний клаптик білизни геть, і сам почав спускатися донизу. Спускатися дуже повільно, не минаючи жодного сантиметру її шкіри, чуючи язиком кожне серцебиття…
     Раптом вона схопила його голову і на мить щосили притисла її собі до живота. ВІн на мить застиг. Так, наче прислухався до плину крові по її судинах, а тоді обережно опустив голову туди, де билось її прагнення. Вона зітхнула, передчуваючи щось страшне й пронизливо солодке.
     — No!!! Wait! — раптом скрикнула вона, і спробувала відштовхнути його. Але він  пильно глянув в її блакитні вічі, і вже наступної миті його пальці розділили її плоть рівно навпіл. Гарячий язик жадно проникав у солону темряву, ніжно, але точно торкаючись самого заповітного осердя. Все так довго на нього чекало… ЇЇ тіло здригалося, пальці гарячково хапались за його волосся, перед очима їй ставали химерні видовиська, але найпроникливішою фантазією все таки залишалась реальність. Вона схопила його за волосся і підняла з колін, швидко зняла з нього джинси, і із-за відсутності місця залізла йому "на руки" і почала ритмічно рухатись...
    — Who ar..., хотів було промовити він
    —Shut up! — вона грубо стиснула його губи своїми, і вже наступної миті її пульсуюча плоть поглинула його цілком і назавжди. Вона дико реготала, набігаючи рвучкими хвилями на цьому. Вона прагнула розбитися об нього, шукала смертоносних рифів у його внутрішніх рідинах, благала про якусь важелезну плиту, що впала б на них і розплющила б, зробила б із них сплав для вічності, отруйну й нерухому амальгаму…
     — Honey — скрикнула вона і кінчила. Він погладив її збайдужіле лице у себе на грудях і посміхнувся: вони ж бо кінчили разом.
Злазячи з нього вона нахилилась до його вушка і тихесенько сказала: "Ja te volim"... і зникла за декілька секунд від його взору, єдине що він встиг побачити, це теплоту і глибину її взору.
music, music, dance... Він загубився в ритмах звуку...
Він вже тиждень дома, але  в його голові крутяться одні тільки думки про неї, про той пронизливий погляд, який зводив його з розуму ці останні дні, про запах шкіри, про смак її губ і прекрасну усмішку. Час йшов, дзвінка так і не було, і потім в якийсь момент він зрозумів, що це був всього навсього, черговий приємний момент життя, про яке буде потім приємно згадати, а на носі вже був Новий рік, і по новому він повинен був на нього дивитись. До нового року, він почав зустрічатись з приємною дівчинкою, хоч він собі і обіцяв, що ніяких брюнеток, але видно це якийсь рок, можна сказати досить таки приємний рок. Пройшло декілька місяців, настрій в нього був різний, бував на різних паті, навіть згадав, що таке дискотека 80х. З часом він знову перейшов в розряд single, але ні про що нежалів, просто він розумів, що час такий, і так повинно бути.
В середині січня він вирішив, що 8 березня буде зустрічати в Києві на одному з кращих транс фестивалів України, цього разу Cream Kiev зібрав досить непогану компашку, транс-Dj'їв. Ці два місяці він провів досить таки активно, незалишаючи інколи сил, щоб зранку вставати, щоб йти на роботу...
... і от воно велике жіноче свято, квіткова пора, коли як було сказано ""8 березня-це свято,коли навіть сама найстрашніша тьолка може розвести якогось хлопця на сєкас,бо їй у цей день по статусу положено ))". Погода заіпісь, вони вдвох зі своїм другом набрались, сил, позитиву, фотоаппарату, і невеликої "дози щастя" заперлись, шлятись по Кийову. На диво цей раз був набагато приємніший ніж усі минулі, якийсь дикий і неймовірно-активний позитив відчувався в кожному русі, в кожній людині, і кожній хвилині. Повечерявши в 7pm, вони вирішили залишити всі свої речі в камері схову, спустившись і вибравши потрібну скриньку, з рюкзака вирвався звук. Це був звук телефону, він хотів було закрити дверцята, але вирішив все ж таки глянути, хто це. Діставши телефон, він побачив, що номер прихований, на секунду задумавшись і зрозумівши, що це не той кого він чекав побачити в своєму мобільному, але все ж таки він взяв трубку.
- Ульо, сказав він.
- Привет. приємний жіночий голос, але такий незнайомий прозвучав в телефоні.
- Мммм, привет и тебе.
- Ты как мне кажеться, не узнал меня?
- *бльо чергові малалєтки, які дзвонять, ниясно нафіга, і потім ще хочуть, щоб ти її розважав, через хвилину, дві ти розумієш, що вона тупа як корок... (думка перебилась)
-Алё?!
- Ой сорри. Не паходу ниузнал.
- Shut up! my little Honey...
І тут він застиг ніби по ньому пропустили струм в 20 тисяч Ампер, ніби поставили до стінки і направили з десяток пушок в обличчя, ніби скинули з літака з запискою "упс, а парашут в іншій торбі"... тишина затягнулась секунда на 30...
- Эй старый бородатый трансер, ты тут? Я ж говорила, что позвоню тебе, а ты нихош со мной поговорить...
- Да, я таво думал
- Понятно как все мужики...
- Да причём тут это, я ваапсче рад тебя услышать, він махнув другу, що відійде на декілька хвилин поговорить по телефону, просто прошло уже столько времени, что я подумал что Ja te volim, были сказаны...
- Эммм, ты думаешь так просто найти было тебя?!
- Думаю, нед.
- Ладно забыли, якось мяко і ніби вибачаючи за ту тупість, яку робив він декілька хвилин тому, сказала вона, я ща в Нико, мож ты пригласишь меня куда-нить? А то я тут первый раз, на вокзале щас стою и думаю, что делать дальше?, в її словах відчулась посмішка, і теплота тих моментів, коли вони були разом в тому туалеті.
- *почувши фразу, що вона в Миколаєві, йому стало ще гірше, ніж у випадку з парашутом* эта извини, можешь перезвонить через 5 минут? Мне с маршрутки нужно выйти, плохо слышно тебя.
- Ok.
Він рванув нимов Міхаель Шумахер на "Феррарі" підбігши, до довідкового бюро, він запитав номер телефону "Авіакас". Набравши номер почулись гудки, і через декілька секунд трубку взяла дівчина і сказала
- Аеросвіт, слухаю вас.
- Добрий вечір. Київ - Одеса на сьогодні скажіть будь-ласка в якій годині останній рейс?
- На Одесу? Сьогодні?
- Так.
- *почувся звук по клавіатурі* на сьогодні нажаль, останній рейс відійшов 15 хвилин тому...
- Дякую, похмуро сказав він і від'єднався.
Через мить він знову побачив надпис <number is hidden>
- Алло.
- Ну чё ты там? вышел? Надумал, куда сегодня пойдём?, в її голосі відчувалось стільки позитиву, як після 2.5 годинного сету Diablika, як після кави в ліжко, як після довгої розлуки з морем.
- Я в Киеве.
В телефоні почулась тишина, і стало зрозуміло "що абонент, не захотів з вами спілкуватись...". Він не міг хвилин 5 зрушитись з місця, він розумів, що ця дівчина йому ніхто, але чомусь йому саме зараз хотілось бути там, але... видно хтось вирішив, що так не станеться... за той час, який він стояв, він відганяв будь-які думки про жінок, про те що обіцяв, собі ніколи не за ким не бігати, не дарувати свою радість просто, кому попало, бути тим кого хочуть бачити в ньому, а не тим ким він є...
-Бррррррррбррбр
Він закрив свою "розкладушку" і спустився вниз, щоб покласти речі в камеру схову. Він не подав ані вигляду, ані звуку, що щось сталось він розумів, що приїхав відпочивати, і що зараз він буде розриватись на цьому великому фестивалі трансу...
Так і сталось, він був повністю задоволений відпочинком у Києві, і забувши про все вони пішли на вокзал, у "зал підвищенної комфортності", щоб виспатись перед поїздом...
Коли він прокинувся, залишалось трохи часу, щоб зібратись з думками, випити мінералки, похавати щось і валити на поїзд. В поїзді він не міг заснути, у нього в голові все крутилась вона....
Приїхавши додому в 5 ранку, і знаючи, що в 8 йому треба бути на роботі, він прийняв ванну, взяв телефон у руки, і почав наярювати оператору, щоб визначити з якого номеру йому дзвонили...до 7 години він намагався, хоч якось прояснити ситуацію, але ситуація прояснятись не хотіла... Йшовши на роботу, він прокручував всі можливі варіанти, але йому так нічого і не вдалось зрозуміти... Хто? Як? Хіба це може бути правдою?
День пройшов важко, у боротьбі з ногами, начальством, боротьбі за сон і купу різних речей, які звичайно навалюються в перший робочий день. Коли він прийшов додому він дістав свої кросовки, в яких відгуляв усі найкращі гульки, за той недовгий час, який він провів в клубах і тому подібних закладах, вичистив їх, і прибив на стінку, дістав свій телефон, розібрав його, дістав з нього картку і викинув її у вікно, зайшов на свою сторінку "Вкантакте" і видалив її.
- Більше не буде старого бородатого трансера...


Open up

Мої фотоальбоми by death


 Йому вдалось набрати її номер, пішли довгі гудки і вона підняла свій Samsung.
Він тихо прошептів в трубку.
-Прівєт кохана, як ти?
-Здраствуй солнышко, я так соскучилась!!!
-Я теж маленька, як би я хотів тебе зараз обійняти і тепло поцілувати.
- Я тоже хочу, что бы ты быстрей возвращался, малыш уже вроде ворочиться :)
-Чес...
роздався сильний глухий звук... він впав на землю, телефон випав з його руки і покотився, з нього було чутно тільки вигуки його маленької відданої і ніжної половинки...
6 month before
Була осінь, настрільки мокра і противна, що здається такої противної осені не було навіть в Лондоні в найбільш туманну пору. Але він її кохав більше ніж сонячне літо на берегах Домінікан. На вулиці вже стало темно, він сидів в своїй однокімнатній квартирі на підвіконнику і закохано спостерігав на цей дощ... Допиваючи свій зелений чай він зрозумів, що сьогодні була субота ( в його голові промайнули ті роки, коли він виходив з дому після 21:00 і їхав чи то в клуб, а якщо дозволяв час, то і на якийсь більш масштрабний захід. І як колбасячись, до шостої ранку отримував море тонізуючого і релаксуючого "наркотику". Музика дуже заспокоювала його, особливо електронна, він міг слухати minimal дуже довго...  Але сьогодні була не та субота, коли він міг піти о сьомій ранку спати... Він сів за свій старенький комп і почав шукати, добротню кіношку і йому так сильно захотілось солодкого... Глянувши на своє пузо він задумався, може утриматись, але тиждень був настільки тяжким, а алкоголь він непив декілька років, тому потрібно було якось заспокоїтись і відчути трохи тишини...
Він поліз шукати, щось солодке, але чомусь непощастило... в квартирі нічого не було і він вирішив зібратись і сходити щось купити, навіть не дивлячись на те, що на вулиці був холодний, рясний і тихий дощ... Він натягнув на себе якусь темну куртку від дощу і пішов в маркет.
До магазину було приблизно 5 кварталів, він йшов не спішучи насолоджуючись цим дощем, який огортав його з ніг до голови, але він не ховався від нього, а навпаки, на його обличчі була посмішка, а сльози то були не сльози, а маленьці цяточки небес, на його очах.
На світлофорі було зелене, з теплом і якоюсь, незрозумілою дитячою радістю він переходив дорогу і раптом відчув, як щось вдарило його з лівого боку і він відлетів на декілька метрів, і впав на мокрий асфальт. Це був Touareg. Було чутно, звук начебто джип врізався в щось, і як хтось кричав: "Мужчина, с Вами всё впорядке?!!!", але він відключився, з усмішкою на вустах, подумавши "як приємно померти під таким дощем..."
Він прокинувся, від того, що йому щось світило в очі, "я в раю *промайнула думка*", але розплющивши очі ширше, він побачив, що це був усього навсього ліхтарик, і жіночка років сорока дуже приєної зовнішності. Подивившись на нього уважно, вона сказала "До свадьбы заживет!!!", і пішла кудись. Він лежав і не розумів, де він знаходиться, але думки не зводились і голова не збиралась до купи, єдине що він встиг помітити, перед тим як знову відрубився, на дворі йшов, той прекрасний дощ...
Теплий світлий ранок, він прокинувся і подумав, що це був всього навсього сон. Розмуривши очі, він побачив засмаглу блондинку.
"А-а-а-а, Ви хто?!"-запитав він, відскакуючи від пристального погляду цієї красуні.
"Простите, меня пожалуйсто, меня зовут Санни, я вчера збила Вас на перекрёстке" - чітко промовила вона, і додала
"Я готова, возместить Вам все затраты на лечение, и моральный ущерб, только не подавайте на меня в суд"
Він різко встав, хоч це було й нелегко, нога давала про себе знати, та ще  й старі травми аукнулись."
Піднявшись з ліжка він зрозумів, що стоїть в одних трусах... Він глянув на неї і побачив, що це була дійсно шикарна блондинка, приблизно його віку, з шикарною фігурою, і глибокими як море очима, карого кольору, але в цю мить стоячи перед нею в напівголому вигляді, він навіть і не задумувався над тим, що якось зав*язати розмову, або ще щось... В нього не було комплексів на рахунок свого не ідеального тіла, але він попросив повернути йому його речі. Дівчина щось хотіла сказати, але чомусь його погляд, ніби сам сказав все. Вдягнувшись він так і не сказав ні слова, а просто запитав де вихід і вийшов тихо і трохи пошкульгуючи.
По дорозі додому він подумав, зайти до свого знайомого хірурга. Пояснивши ситуацію, друг оглянув його і сказав, що йому досить таки сильно пощастило, якщо враховувати, що його збив джип, і що в нього декілька синяків, які скоро пройдуть. Цілий день він спав, і прокинувся в понеділок.
Зранку прокинувшись в 6ій ранку і відчувши, що він дійсно виспався і неймовірно хоче їсти, швиденько зварганив собі, манку налив пів літра молока і почапав на роботу.
Зранку було всього дві машини, яким просто треба було замінити масло і провести комп*ютерну діагностику. В офіційному сервісному центрі Volkswagen в якому він працював вже давно часто робили експертизи різних машин, які на гарантії і з якими щось сталось. До обіду він зробив аналіз декількох Гольфів, яким потрібно було замінити турбіни, і до нього підійшов директор сказавши, що привезли Touareg в якому відмовили гальма, і його попросили глянути і сказати так це все чи ні. Підійшовши, до чорного Фольца було видно, що в нього був розбитий досить сильно перед  і потребував ремонту. Пролежавши дві-три години під машиною, і провівши аналіз, він зробив висновок, що дійно в цьому Тоурегу було, щось з гальмами і це вина виробника. Розповівши це все директору, він попросив трохи раніше піти додому, із-за болі в коліні. Помившись і передягнувшись він вийшов з майстерні, і тут він побачив її. Ту блондинку, яка вчора просила вибачити її за те що вона збила його. І тут у нього в голові промайнула одна річ, що це її Таурег він тільки що перевіряв... Чому ж вона не сказала, що це не її вина, що насправді, машина відмовила, "але хіба би я їй повірив?",- подумав він. Адже це стеріотип, те що жінки не вміють їздити за кермом, а ця чергова блондика, якій "папуля" купив джип, значить і купили права... І тут вона побачила його і їй погляд був направлений одне в одного... 
Потім все було як в кіно, він попросив вибачення в Санні, і запропопнував пройтись. І на диво вона не відмовила йому, а навпаки, її очі палали, ніби малій дитині подарували купу цукерок і мандаринок на Новий Рік. У них почався роман, і він той хто вже декілька років, не довіряв нікому своє серце, дуже довго і просто з нею розмовляв, він не боявся їй розкритись, і це було досить дивно для нього. В неї ж це було напевно найдовші стосунки за останній час, в її житті переважали клуби, фести, гулянки просто із-за того, що вона дуже довго і з дитинства працювала і сама досягала, все що в неї зараз було, вона не могла згадати жодного хлопця за останній рік з яким проводила ніч максимум, а з ним було спокійно, хотілось летіти... через місяць вони полетіли на Ямайку на тиждень і провели найкращий тиждень в своєму житті.
Він закохався, його очі палали... а серце наповнилось життям.
Після приїзду з Ямайки він вирішив одружитись на ній, і сам зробив обручку для коханої. З сонячиним ім*ям Sunny. Вони одружились в жовтні, після двох місяців знайомства...
Через тиждень почалась війна... це було пекло, хтось ніби вирішив помститись усій нації, за якісь незрозумілі гріхи...
Він був лейтинантом запасу і його призвали, також він був патріотом своєї країни, і просто не міг залишатись збоку він був бунтар, який міг допомогти своїй країні.
Він прийшов до коханої і став перед нею на коліно, вона зрозуміла все навіть не чуючи від нього аніслова... Цю ніч вони спали обійнявшись і спавши як малі діти...
Три місяці війни він згадував свої найкращі 2 місяці в житті, і тільки це багато раз рятувало йому життя, і він видерався з здавалось невилазних ситуацій, він писав їй кожен день, постійно згадував її бездонні очі і теплі поцілунки, а ще він дізнався, що буде батьком і це ще сильніше давало бажання жити.
В нього був телефон, звичайно він не дзвонив, але сьогодні все було на стільки спокійно, що він вирішив почути голос коханої...

-Прівєт кохана, як ти?
-Здраствуй солнышко, я так соскучилась!!!
-Я теж маленька, як би я хотів тебе зараз обійняти і тепло поцілувати.
- Я тоже хочу, что бы ты быстрей возвращался, малыш уже стучит ножками:)
-Чес...
Пішов дощ, і він єлі прошепотів...
"Я люблю тебе Сонце..."
Війна закінчилась через тиждень, підписанням мирного договору... 


Open up | Комментариев 1

die?


В этом мире ничто не может быть вечно.

Мы все в нем словно мухи в комнате - несемся от одного отполированного нескончаемым одиночеством угла к другому,
такому же... от одного, поглощающего наш еще молодой и трезвый разум, безумия, к другому, еще худшему,
стирающему со стен мироздания наше Я.
Это безумие подменяет наше настоящее Я, тем стандартным, что присуще всем и вся, не заботясь о нашем мнении, ведь у рабов
не может быть своего мнения, они лишь гости...
Нежданные гости, которые пробуждают своим безмолвствием беспокойствие внутри всегда уравновешенного мира,
который хранит все наши, еще не рожденные на свет мечты...
А что есть мечты? - жалкое подобие наших несбыточных и порой утопичных желаний.... И эти эфемерные идеи нашего больного сознания, как отблески безумного огня, пляшущего на пожарище, и оставляющие после себя лишь тени...
Неприкаянные тени, чьи силуэты сотрет с запотевшего окна агонизирующий луч солнца на закате,
и потом, смешавшись с нашим одиночеством породит нескончаемую печаль в глазах...
Эта печаль охладит сердце, заставит молчать, лишив холодным взглядом невысказанных оправданий.
И только совесть, что порой блуждает бессонными ночами в голове, не перестанет поглощать вопиющую напасть, что раньше отражала ненависть в опьянённых сознанием зрачках всех тех кто казался тебе близок...
....и с каждым вздохом тебе всё тяжелее и тяжелее дышать, с каждой глупой попыткой трудней улыбнуться,
твоё перестающее биться сердце вновь покрывает пыль, которая напоминает тебе о том, что этот день лишь миг... [скрыто цензурой, много-этажное предложение, рассказывающее о том, что миг явно не из лучших] миг в твоей жизни...

(c) Heretique http://vkontakte.ru/id7111526


Open up

for Bliss


давно дуже давно тут нибув, якось підзабив на це все, і якось повернувся назад вконтакт (перехрестився)

написав тут сьодні так мимоділом про свою поїздку в Київ на ГК Урбан Вейв.

Так, наючи, що буде багато питань і багато захочуть дізнатись, як пройшла "кухня"? то зара спробую коротенько викласти свої думки на рахунок пройденого івенту.
Преамбула.
Чотири хлопця з "виликого-сила" Нікалаєва сидять на Банковій, на лавочні напроти апартаментів Президента України, у них чотири торби з їдою, яку вони взяли (або мами їм втулили, щоб бідні дітки нивмерли з голоду) з собою, і хавають банани...
- А ваще куда мы идем?!
- Ну мля на Godskitchen! На кухню Богов!
- Тью, так эта мы им хавич привезли?
....
Від*їзд
Я зібрав свою сумку, напихавши в неї кеди/кросовки з прапором GB, купу шмаття низрозуміло нафіга, теплі штани, які займали добру  частину сумки (перестраховка називається...), а ну та трохи низабув взяв ж головну атрибутику клабира (туц туц туц туц) сонцезахисні акуляри, там жи ш сонце світить (: . Чмокнувши мамулю в щоку пішов на перший повирг до Макса, зайшов до нього, він єстєсна ще збирався, доки він там щось доводив мамі, і "слухав" як його папа малював "план-карту" де живуть родичі в Києві, зайшов Жека, тудим сюдим зробивши розумний вигляд і попрощавшись з усіма ми нарешті вийшли (ну а яка поїзда без кіпішу може бути?). Пройшовши 100 з зайвим метрів, Макс згадує що забув білети. Як? скажіть як можна про це забути? (всі зара напевно посміхнулись) ну він побіг додому, а ми потихеньку пішли в сторону маршрутки (миколаївці цінуйте ці забиті "Газелі"!!! (= ). Підійшовши до чогось схожого на Богдан, вже підбіг Макс, ну і ми сіли. Доїхали до Площі вийшли, і тут... музика, нє нипросто музика, а музика "аля марш перемоги" ЖВ. Ну і тут ці дві баригі пішли в ларёк за пивасом (нє ну як без пива?! Щ_щ, я би може був би і нипроти, але два дня до того я так добре напився вина, і накурився калянчику (нє ну так добре я ниспав давно, але як було потім цілий день), але суть нивтому, взяли вони пива ми добрались до поїзду, сіли, але як виявилось:
перше місця у нас були у трьох попорядку 26,27,28 (здається) два нижніх, але в різних купе :)) ость так і бири білети у Нікалаєвських касах. У Макса було в сусідьньому купе так як він бакапор. До нас підсіли дві дівчини, ніби навіть і нормальні (ну в плані, вони жарти розуміли). Ну ніби рушили, тудим сюдим, дві години доки дівчата їхали до Казанки, додому, ми там ніби розмовляли, жартували, давали їм яблука і канфєтки, ніби всьо намана, ну незважаючи на те, що вони вчились на кримінальному і прокуроському факультеті, десь у нас в місті. Причому хлопці випили по щось схоже на Рево, і одну 2л пляшку пива, здається, а Андрюха ще і мою фігню зі смаком коли і спирту, провели ми їх, а Макс майже додому за ними пішов, все було в екшені весело уматово.
Нинаю скільки пройшло часу, ааааааааааааа забув одну деталь :) у нас був єдиний плацкарт в вагоні в якому ВАСЧЕ нибуло світла:))) ну як знали хто їде, так от пройшов якийсь час, ми реготали два другана пили пиво, і тут я зрозумів (нинаю чим) що здається вже трохи пізнувато, тому що навколо люди вже полягали, ну я єстєсна сказав цим двом цукам М. і А. ниматюкатись і тихіше говорити, ну і само собою вони мене "так і послухали" потім підійшла провідниця, яка взагалі була без гумору (коли сідали в вагон у А. був повний білет,     а у нас у всіх по студаку, вона йому каже " вас полный, проходите" щось на зразок того, на що А. відпарирував "я не полный я в меру упитаный", нормальна би людина посміхнулась і забила на це, а ця почала розказувати так сирйозно, що це є такий тип білету "повний"...   і сказала, що мол ви тут не одні, і т.п. ну ці помахали головою, вона пішла, а ці два наркамани взяли зірвались кудись і побігли в сторону 1 вагона (ми були в 16). Я як "добра мама" розумію, що ці два алкаша, прийдуть пізно, і якщо вони надумають застеляти собі ліжко, точно пів вагона розбудять, тому я і їм застелив, одному на 1ій поличці, другому на другій. А сам заснув, так як день був активний, і трохи змучився. Нинаю яка була година, але я чув як ці два тіла прибігли, пораділи, що у них застелено, і так як я і говорив, майже моментально позасинали,  "знач все добре подумав я".
 Сплю я собі так добре, тут якась цука мене будить, дивлюсь на А. він мині каже вставай, повертаю голову, там стоять два мєнта. Закрив-відкрив очі, мєнти стоять...
-Ваши документы.
-Шо, шо? Какие документы?
-Предъявите, документы ваши пожалуйста.
-Студак падёт?
-Что?
-Студенческий.
-Давайте. *він глянув на студак і відмочив* Пройдемте с нами.
-Эммм, а можна вопрос по какому поводу?
-Пройдемте, не буду же я здесь обьяснять.
-Ну лана. *я вдягнув на себе вій чорний светр, знайщов десь кроси під столом і пішов за ними, десь біля провідниці стояли ще дві здається провідниці, і казали що "Да эта он".
Ну короче ми вийшли в тамбур, і той що побільше (постарше, ну років 25 йому максимум було) питає дивлячись на А.
-Ну и зачем вы срывали документацию по вагонам? Куда вы её дели?
(А) -Та я всего две штучки сорвал они у меня там лежат, *цей момент як він чи то пішов за ними чи то я так помало блимав очима, і нибачив як він їх з собою носив за пазухою*
(А) - Вот. (дістав три якісь хєровини і просунув міліціанєру)
- А где остальные?
****
ну Андрюха почав чесно говорити з дитячим обличям, що от вони такі хороші такі веселі були, ходили розказували всіх анігдоти, і цій провідниці, яка там стоїть теж розповідали, і видно їй нисподобались анігдоти і вона із-за цього весь сирбур влаштувала, короче почав лити кашу якусь, я єсна посміхнувся на це все, і тут цей міліціанєр глянув на мене і щось таке пробормотав мині, ну на що я відповів моментально.
- Знаете молодой человек, имея к Вам уважение, как старшему или не старшему на много меня, могу сказать одно, что прежде чем что-то говорить сначала спросите кто я? что я сдесь делаю? и т.п. патамуша я вообще незнаю, что они там делали, т.к. я спал.
На диво мєнт здається одразу зрозумів, що я тут нідочого і взагалі вони нинатого наїхали. Потім А. ходив два рази за М. щоб той у себе пошукав ті документи які розклеїні по вагонам, мол за них провідників *взібуть" мяко кажучи і можуть вигнати з роботи (за заламінований листок А4? Щ_Щ).
Єдине що посміхнуло так це, коли той запитав.
- А огнетушитель вы зачем в мусорное ведро бросили?
(А) - Эта ни мы чесное слово, чесно не мы. *обличя кота з фільму шрек*
- А ручку в вагоне СВ зачем сломали?
(А) - Эта ни мы, нас туда невпустили вообще.
Я навіть сам повіриш, що вони баклани цього ниробили.
Короче кажучи, нам пропонували висадити їх на станції Мироновка десь в районі 3години ранку. Мурижились, мурижились потім я запитав, як вирішувати цю траблу, сказали, що треба повирнути ту фігню, балаган балаганом... Потім (А) почав їм розказувати що бабла в нього нима і він їде в Київ здавати екзамени, (а в нього вже два вищих), і ваще таку куйню почав нести, як ці лапухи в це вірили нирозумію, ну суть нивтому, одним словом заплатили ми їм за ці 3 заламінованих листика 60грн. Щоб вона перестала плакати, що її виженуть, і сказала.
-Если вы сегодня (вже ж наступний день був) принесете три таких штуки то я вам верну деньги. (ну де ми млять в чужому місті будемо шукати поліграфію???)
Київ. УРА. Ми приїхали. Вийшли і пішли в сторону Макдональдса, ну ми грамотно пішли взяли один чай і воду і пішли на балкончик поїсти, те що у нас було. Навіть на дивно нихолодно і приємно якось було в Маку. З довольними рожами ми почалапали до виходу. Здали нипотрібні нам сумки в камеру схову, вже почало потрохи сходити сонце і стало світло, ми пофоткались на фоні вокзалу і те що було поруч, і почалапали в метро.
Метро.
Мля, пісєц, ну іво накуй!!! Оце народу. Ми відправили Макса за житонами, а самі стали у стінки, щоб нас ниприбило, потоком людей, які рухались в середину. Бінго у нас є житони, ми спустились по екскаватору, зробивши пару баянських фоток на ньому і підійшли до електрички, нас туди засунули як сільодку в банку зі шпротами ЖВ, (і це ще субота і неробоче перевезення), електричка рушила, і ми трохи нипопадали всі, нинаю як ми навіть втримались, але Жека здається на когось завалився :). Потім я підняв голову, над нею нибуло жодного поручня, і артистично підняв руку ніби він там є я вхопився за простір і ми зробили маленький "флешмоб" :). Вийшли ми на Хрещатику... Тишина... на вулицях нікого майже нима...  Майдан порожній, ну походивши трохи пофоткавшись там, ми порулили в "Глобус".
*мля скіки я написав пісєц, лана пропущу все те що з нами траплялось по дорозі згадаю тільки два моменти*
Мля де "Жигули"???? а-а-а-а Бентлі :) Каєн, каєн, ще один каєн. І друге сидимо ми біля Верхвоної Ради на лавочці, хаваємо, і спостерігаємо картинку, а там така доріжка вимощена плиткою. "Біжить чоловік, через деякий час, жінка і чоловік на роліках, потім хлопець на скейтборді.... а далі.... ДИР ДИР ДИР ДИР "CENSORED" це трактор! Щ_Щ, він пролетів буквально біля нас в метрі, а за ним бульдозир такого ж десь приблизно розміру тільки з ковшом і на такій же швидкості.
Боже бережи Макдональдс, якби нивін, нам би було дуже погано в деяких місцях. Так все, тепер про саму Кухню.
Godskitchen
МВЦ впринципі ми шукали нидовго, коли підійшли туди десь в районі 19-20, ну там було так щоб низбрихати людей ну 20 від сили:). Ну ми і лашари, десь так подумали)))нікого нивпускали, сказали з 20-00 будуть, ми стояли чикали, гонячи з Андрюхою, що "Нет сигарет" час підходив і народ ломанувся до входу, ми пристроїлись в черзі, хв через 10 сказали, що це вхід для VIP, всі пішли в іншу сторону. От ми стоїмо перед воротами "аля гараж" і ніхто нивпускає нас, народ позаду вже підгрібав і вже стояло добра сотня, може й більше.
Перший тупий момент в івенті: (бугагага) організатори ниможуть відкрити двері (чи то кнопка заїла чи то ралєт на них образився, але відкриватись вони нихотіли). Народ починав кричати "Гадс, Гадс, Гадс, Гадс" прийшов якийсь чувак в костюмі і давай "ламати" ці двері, і .... УРА ВОНИ ЇХ ВІДКРИЛИ!!! :) нас почали запускати.
Ми зайшли, грав Slava Flash були досить таки приємно... спочатку.
Коли він закінчив грати на сцену вийшов James Algate а-а-а-а-а-а ТРУ!!! мастхев, ріал гуд кітчин!!! Він дійсно грав не те що якісно він грав на рівні Бога, дуже позитивні емоції. Він відіграв приблизно до дві години, ну півтори точно :) І потім вийшов головний гість Zabiela.
Що я можу сказати? Спустився я вниз, щоб побалдіти під електроний движ Джеймса, і обламався, ні не тому що він хєрово грав, просто спочатку, одне чудо дуділо в свитульку "опа опа опа па па", нарешті хтось у нього її забрав, але це був никінець, буквально переді мною стояло тіло в чорній майці і ачках і хвилин 5 кричало "ОПА ОПА ОПА ПА ПА" і ще щось нирозбірливе.... "ААААААА це взірвало мій мозок" :) і я пішов відпочити в зону BigmirNet'a, пройшло хвилин 25-30 я спустився вниз вибрав собі місце, і дві години дубасився під Забієлу! Це було дійсно круто!!!
Дожив я і до Darrena Emerson'a, але по певним причинам, які мій мозок і моя культура нихотіла сприймати мені хотілось зникнути з МВЦ, кудись подалі, навіть в той же Макдональдс, одним словом до Spartaque я нидожив :)
Так тепер поясню чим мені не сподобалось GK.
-Ну почалось все з тої ж двері-ролета-гаража, яку чомусь незмогли нормально відкрити, чим затримали всіх хвилин на 15ть напевно.
-Потім мене вбило KissFM, чому запитаєте ви? Та тому що як можна було стільки рекламувати такий фест, щоб потім взяти тупо і забити на нього? Де ця хвалена КіссФМовська зона на яку можна буде потрапити тільки через складний дресскод? (німби, крила ангела). Там тупо були хто хотів і як хотів.
-Охорона. Ой ні вибачте "охорона" нирозумію, для чого там знаходились ці люди? Це от з тої серії ніби їх ніхто не бачить, але вони є...
-МС. Млін ну хоча б я низнаю, нивправі давати поради, але можна було хоча б бота якогось на вулицях Києва виловити, який би робив перерву між виступами і Забієлі не треба було б щось "шаманити" потім передаючи естафету Емерсону. Якби всі нилюбили МС, але там його не вистарчало.
-СРАЧ. Вибачте мене, але це був повний ПІЗДЄЦ :). Урни у вигляді картонних коробок від хрєн знати чого з*явились десь під 3 години до кінця. До цього жодним смітником навіть і не пахло. А срач, який був у Бігміровський зоні (дійсно тій зоні де було уматово) немав меж, вже всі забили на те що треба ніби то сидіти на ліжичках і відпочивати, а тупо всі позалипали по всій площі, як стадо бомжів (нікого особисто я не осуджую, багато людей втомились), яким організатори пообіцяли відпочинок, а вони як завжди отримали болт :). Туалєт це окрема розмова, чоловічий принаймні на якийсь час навіть басейном був.
-Ще була одна така штука, яка мене досить таки сильно вразила, ну точніше якби не сильно, але ще один мінус, організатори всюди писали, що дітям до 18 вхід заборонений. Ну може я канєха і ниспец, але вибачте основий контингент фесту це 17-20 років, але коли туди впускають реально ну 15 річних, це нитру. Не тому що мені там жаль цю дитину чи його батьків, просто як на мене повинна бути якась межа*
- ще один як на мене мінус так це те що на 1му поверсі дуже сильний протяг, і якщо ти вийшов з середини розігрітий в той же туалєт, то тебе так може продути, що ну його нафіг.

Чеснокажучи писати більши нихочиться, можна тільки зробити Епілог.

Епілог. Фестиваль мені сподобався навіть дуже, навіть не зважаючи на "купу гівна" яку неврахували (а може їм було пофіг, хоча на сайті все так гарно було розписано) організатори. Єдине я зрозумів, що їздити на такі фести в холодні пори року, якщо тобі хоча б немає де перезаночувати, а точніше доночувати до феста і після нього, то краще ниїхати, тому що витрачаєш багато сил, щоб просто пройшло 12 +- годин, щоб ти потрапив туди куди тобі хочеться. Незнаю, чим можна займатись півдня, щоб потім ще годин 8 пожити на івенті. Так що краще їхати, машиною і літом :). Якби жив в Києві напевно раз в тиждень би ходив на такі заходи, щоб і самому помогти розгромити МВЦ, я чесно дивуюсь, як він ще стоїть.

P.S. GG wait 4 me!!! ГК - мммммм, мастхев!!!
задовбався писати, особило коли розумієш, що більше половини ніхто непрочитає. Дякую
П.С. афтер п.с. Вікуся дякую тобі за білети!!! :) і за запрошення на «I Love Qiev»


Open up | Комментариев 5

Мої фотоальбоми by sex


... утро. Я попытался открыть свои уставшие глаза.... уххххх, как же тяжело и впадло это делать... я нехотя развернул свое уставшие от вчерашнего клуба тело и наткнулся на "что-то". Собравшись с силами я открыл глаза, передо мной была жгучая брюнетка, которая лежала ко мне лицом, таким ангельским, что у меня даже скулы на лице как-то чтоли улыбнулись... Как же её зовут? В мозге как то неотчётливо Миллена,  Алиса, Таня, Асия, Антон.... ой та не вроде с ним мы только что-то пили...  И почему я не могу вспомнить, как её зовут да и собсно почему она брюнетка, позавчера врода шатенка была.... Уххх, как же голова раскалываеться, я закрыл глаза на минутку.... и почувтвовал, что вроде что-то двигаеться по комнате, как-то холодно сразу стало, видно включился кондёр. Попытавшись вновь открыть глаза я увидел, как приятно загорелое тело стоит ко мне спиной.... Ухххх, я наверное в раю, девушка как будто увидела спиной что я открыл глаза, повернулась ко мне лицом... Вот это ГЛАЗА, эти большие ярко-зелёные глаза, так сверкали в этой тусклой комнате, как две звёздочки в тёмном небе...  "До.... о," её уста вроде что-то извлекли из себя, но я почему то ничего не услышал, брюнетка подошла ко мне, опустила свое прекрасное лицо к моей щетине и ласково поцеловала и хлопнула по щеке "Ну  т....  ц", опять ничего не услышав я понял, что музыка вчера была громкой.... Так хотелось пива.... или хотя бы кефирчика...  Она опять повернулась ко мне спиной, и у меня под этим светлым одеялом, которым было накрыто мое полумертвое тело, вроде даже проснулся мужчина... я закрыл глаза, когда я снова их открыл солнце уже во всю светило в комнате, на что я сделал вывод что время уже к обеду, так как моя спальня освещалась именно в обед и аж до вечера, я почувтсвовал приятный вздох возле своего уха,  её тёплый и мягкий язык двигался вдоль шеи снизу-вверх, только я успел перевернутся на спину, как  прекрасное тело прижималось к моему уже даже не ноющей статуре. Поцелуй её был так сладок и так приятен, мои руки обняли её за упругую попу, и плавно поглаживали её спину. Пирсинг в её языке так сильно меня притягивал, что я готов был откусить ту часть которая так приятно билась о зубы. Видно на автомате одна из рук полезла под кровать, где удачно были подвешаны мои любимые наручники, я аккуратно схватил её за талию и перевернув так что бы поменяться с ней местами, и наудивление у меня это неплохо получилось, я нежно приковал её к кровати, и взял инициативу в свои руки (точнее язык). Нежно поцеловав губами её закрытые глаза, я почувствовал как её сладкий язык тянется ко мне (так и маня меня своим пирсингом) я решил поиграть немного с ней, как бы давая ей себя целовать, и в тот же миг мягко обламывая... Я нежно поцеловал  её грудь,  руки же опустились ниже талии гладя её внутреннею часть бедра, от куда так и лился жар и жажда... Такая прилюдия продолжалась минут 10-15...  После 30 минут отличного секса.... после чего я встал, нашел ключи отстегнул прекрасную брюнетку, которая лежала так будто ей впервые вжизни было так приятно...  Я взял чистое полотенце в шкафу, и как-то чтоли грубо даже видавил с себя, "Извени тебе пора собираться, мне уже пора быть на работе..." Какая работа могла быть в 3 часе дня. О Бог мой эти глаза, когда она открыла их мне даже на секунду хотелось сказать, оставайся жить у меня... Но через секунду они то ли приняли ярко-алый оттенок,  или я увидел себя в этих стеклянных глазах, я отвернулся и пошел на балкон... На балконе как обычно была пачка "Parliament", я присел и закурил... как же хочеться пива, казалось я курил вечность... В моей голове вертелись мысли о том, как же я устал от этих повседневных гулек, новых девушек, алкоголя... потушив сигарету я зашел обратно....

Ранок, неймовірна жара... я відкрив очі і різко повернувся до другої половини ліжка, там була вона моя білокура, блакитноока красуня, яку я так давно кохав... і зрозумів... що це був всього навсього сон...


Open up | Комментариев 11

Качели...


Незнаю як я... тобто не так, незнаю чому я почав про таке думати, може це ніхто не прочитає і ніхто не відкоментить (ваше діло :)))), але ж блог, жж, замітки там в різних соц проектах, зроблення для того щоб поспілкуватись. От власне сабж.

Чому % 90 пар (ну це я з власних спостережень прикинув), які довго (ну або відносно довго, це вже для кого як, для когось і тиждень це довго) зустрічаються, розходяться постійно, знаходять собі інших, забивають на інших і потім знову сходяться зі своїми колишніми, хоч вони, буквально нещодавно казали, що нинавидять їх?

Скажіть ви  теж такі самі? :)


Open up | Комментариев 56

Мої фотоальбоми by emotion


В очах з'явились зірочки, я відлетів і зупинився тільки тоді, коли відчув спиною стінку... Я засміявся, мені було не так боляче я смішно, але її це ще більше збісило, вона полетіла на мене з кулаками, і коли вона підпігла до мене встиг згропуватись і кинутись їй під ноги, так що тепер вона влетіла в стінку, а я був на її місці. Вона підірвалась ніби й непадала... Тепер ми стояли один на проти одного, в моїй голові були тільки те як би так відхилитись від неї, щоб вона не вдарилась, хоча за 15 років, східних єдиноборств, вона цьому навчилась добре, але переживання мене не покидало, про що думала вона?! "Надо бы ему щас Майа гери"... секундна тишина заполонила простір... на дворі почав капати дощ і ліхтарі вдало це освічували. Вона почала першою, сильним прямим в голову, за якісь пів секунди, я встиг зробити крок в ліво, схопити її за руку, і вивернути за спиною, але тут же відчув удар ліктем по зубам... Стільки злості я вже давно не бачив в її очах... було боляче, але я посміхнувся і подарував їй повітряний поцілунок....

А-а-а-а-а-а-а-а закричала вона, лоу кік, джаб, джаб... мої руки і ноги на автоматі захищались, але відчуваючи її натиск я відходив назад. За спиною відчулась ручка двері, яка ткнулась мені в ребро, я відкрив двері і вийшов на вулицю, млін там вже добре покапувало, але зробити крок вперед, або спробувати якось заспокоїти її було нереально, ми бились під дощем як в китайських бойовиках, хіба що не літали... І тут моя права щока відчула смачну подачу з ноги, і я добряче вирубився на декілька секунд, і вназдогін отримав ще два прямих в голову і потім в груди, коли я більш менш зрозумів, що сталось, вона сиділа на мені і намагалась вдарити в голову, але руки якимось чином самі відбивали її удари. Я зібрав всі сили, і якимось боком (тільки Гугл знає, як я виліз з під неї) чином перекотився так що ситуацією володів вже я. Стиснувши її руки, я міцно її поцілував, на що відчув, такий сильний укус. що навіть вирій ос кусають слабше, але губи не хотіли відпускати її вуста, ми лежали на землі посеред вулиці, падав дощ, вона спробувала висвободитись з моїх "обійм", але так якось не хочучи, що коли я відчув, що вона більше не бориться відпустив її руки, і відчув, як вони запустились мені в волосся... Ми стали на коліна обличчям одне до одного, і мені захотілось поцілувати її очі... Я піднявся разом з нею, її ноги так сильно стиснули мене, що вона ніби відчула, що робить боляче і послабила хватку, але так само сильно весіла на мені, але я вже не відчував ніякого болю. Однією рукою, я обійняв її за сідницю, другу запустив в її густі, довгі чорні кудрі. Якось і не відчувалось як йшов дощ, як линув час, ми простояли цілуючись якусь секунду і мимо проїжаючі машини навіть не сигналили нам, а просто проїжали поруч... з якогось вікна грав j.Timbarlake "Cry me a river", вона схопилась сильніше за волося і відвинула голову назад,  і я вже був готовий, як вона вкусить мене в шию ... вона ніби зрозуміла, про що я подумав, і я відчув, як її язик ніжно провів по шиї і поцілував її, я впевненим кроком зайшов назад додому несучи її в руках... двері закрились і погасло світло...

Вона завжди така гарна коли спить, ніжно притиснувшись до своєї рожевої подушки... Так сплять тільки діти після активного дня...


Open up | Комментариев 2

Мої фотоальбоми by winter


Зима.

Ранок. Морозний вихідний зимовий ранок... в цьому році видалась на диво вдала зима, холодна і фактично без вітру. Тому прокинувшись десь в 6-00 вийшов на балкон, там було морозно, я відчував як похолода йшла по тілу, і як у груди набиралось холодне повітря. Клас подумав я і зайшов в кімнату.Порившись в шафі я знайшов чорні підштанники свої улюблені червоні довгі шорти, теплі шкарпетки бордового кольору, зимовий чорний балахон і білу шапку. от я вже на порозі залишилось вдягнути мої улюблені кроси Nike і можна було вирушати. Зашнурувавши шнурівки я вибіг на вулицю. Щоб розім'ятись я вирішив пробігтись на стадіоні, туди мене і понесли ноги... пробігши 20 кіл, я зрозумів що треба линяти звідси, якось не люблю я бігати по колу... і ноги понесли мене в сторону лісу, під ногами приємно скрипів сніг, сонце починало сходити, і на вулиці вже можна було сказати що будосить таки світло, навіть щоб розгледіти чиєсь обличчя. В навушниках грало щось класичне, або щось зовсім не хардокрове, пробігрши мерів 150 по лісу я зупинився, і не міг зрозуміти де я?... навколо було тихо і біло, таким білим ліс був колись, коли я ще ходив в школу і грав у футбол, коли не було інтернету і он-лайн ігор, коли албанська мова була чимось неймовірним, а не способом передачі тексту, висловлювань, колись в дитинстві... Я сів... я дивився на вкрите білим пухом дерева, і чув як якась приємна мелодія, звучала в мене у вухах, ні це був не мп3шник, це був спів пташки... я мріяв...  в мене не було думок в голові, про якісь проблеми, переживання, були просто "літаючі мрії", які не забивали мозок... я зрозумів, що  до повної ідилії мені зараз не вистарчає гарно забитого кальянчику... але відчувши, що сидіти не дуже уматово, тому що мій тилек підзамерзав, то підірвався і побіг додому.

Вийшовши з душу, мені захотілось гарячого шоколаду, тому я дістав десь зі старої нички, коробку цукерок з чорного шоколаду, півлітри молока і кориці. Сівши на широкий підвіконик, тримаючи в руках на диво уматовий гарячий шоколад я дивився на ранкову вулицю, на якій по незрозумілим для мене причинам, в таку рань бігали з 10 дітей, на санках, граючись в сніжки... і чому їм не спиться? напевно це добре, що в них є дитинство і є зима. Допивши шоколад, я вимив посуду, зрозумівши, що всі мої "одноалкогольці" ще сплять і краще нікого їх зараз не рухати, я перевірив пошту, аську і  приліг на диван почитати якусь приємну книженцію...

Відкриваю очі, диб на годинник, 16-38... В голові промайнула остання сцена з книги, і нерозуміння, чому це я сплю?! Глянувши на телефон і побачивши 17 пропущених від Алінки, я згадав, що обіцяв сьогодні подарувати їй класний вечір... Я залетів в ванну. Через декілька хвилин я вдягнув свій улюблений костюм, чорне пальто, "тіпа" висушив голову, глянув  на себе в дзеркало, як завжди не сподобався собі, але думаю краще за мене нимає нікого, хотів взяти машину, а потім подумав, що як уматово буде пройтись по вечірньому місту пішки. Буквально влетівши на квітковий ринок, взяв 7 пекельно-червоних троянди, я намилився в сторону Алінкиної квартири. В голові були спогади про ранковий ліс, і гарячий шоколад. І ось я вже у неї під під'їздом, почав летіти білий, пухнатий, легкий сніжок, це викликало на моєму не голеному обличчі приємну посмішку, як завжди в її подвір'ї було темно, тільки біля її під'зду світив ліхтар, який гарно освічував декілька метрів навколо, я потягнувся в кишеню за своїм старим улюбленим SE, дістаючи його в мене щось випало, я нахилився, щоб підняти те, що впало, це була її фотографія, на паспорт чи якийсь документ, така серйозна і не уматова (чому люди, ніколи не виходять на цих фото на документи), десь на задньому фоні я почув як під'їхала машина. Я підняв фотку поклав в кишеню, і піднявши голову я побачив... її... Алінка вибігла зі свого під'їзду в білій короткій дублянці, але бігла вона не до мене, а до Subaru Impreza WRX STi, з неї вийшов гламурно-падонковоського вигляду пацан, в окулярах. Вона скочила йому на шию і вони поцілувались...

Рука стиснулась так сильно, що шипи від троянд, просто зім'ялись як шось м'яке, в голові промайнула, одна думка... Я глянув на телефон, там була смс від Алі... я відкрив її, і посміхнувся... "Прости, я нашла другого, я устала от наших отношений, тебе без меня будет лучше... Прощай". Як я любив свій телефон, і як уматово він розбив бокове скло цій Subaru, рози впали на свіжо-засніжену землю, я розвернувся і пішов, за спиною були чутні якісь крики, але я вже їх не чув... напевно це іммунітет, але чому я не біг? я просто йшов, в душі було тепло і світло... Сніг почав падати сильніше, але вітру майже не відчувалось, я побачив якусь лавку і присів на неї, поряд хтось був, але я чомусь не помічав нічого навколо, незнаю звідки взялась ця пачка Kiss (apple), але я дістав і закурив, я чув як їздили машини, і боком бачив як світять фари і ліхтарі, як це світло переливається на цьому приємному снігопаді...

Знявши туфлі, я скинув одяг на крісло і пішов в кімнату.

Ранок. Кроси і балахон. Мп3плеєр. Кальян... Ліс....


Open up | Комментариев 30



Антиинтересы
плітки, політика? :), попса, реклама

Интересы
Just do it

Календарь
Май
ПнВтСрЧтПтСбВск
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Содержание страницы
ОБОЗ.ua